Про наукові засади професійної мобільності

викладача вищої школи

Викладач математики : Колесник Л.Д.

Перехід до інформаційної епохи призвів до суттєвих змін у соціокультурному й економічному житті в Україні та у цілому світі. Перед сучасною людиною постають завдання і проблеми, які неможливо було собі уявити ще десять або двадцять років тому. Вони визначаються величинами більш високого порядку та мають зовсім іншу природу. Розв’язання цих завдань пов’язано, насамперед, із необхідністю оволодіння новими професіями, які з’являються на ринку праці, розширенням можливостей і потреб особистісного  розвитку людини, підвищенням її особистої та міжособистісної ефективності, поглибленням професійної мобільності в інноваційному суспільстві. Сучасному фахівцю у будь-якій галузі необхідно бути готовим до того, що йому буде недостатньо здобутої  освіти й упродовж всього життя прийдеться постійно підвищувати її рівень,  або зовсім змінювати сферу діяльності.

Ціла низка документів, прийнятих українським урядом (Концепція професійної освіти України, Положення про професійну орієнтацію молоді, яка навчається, Національна Доктрина розвитку освіти тощо), підкреслюють необхідність формування професійно мобільного фахівця, конкурентоспроможного на ринку праці. Підвищення рівня професійної мобільності має забезпечити нашій державі не тільки подолання негативного ефекту від реструктуризації економіки, але й нормальний розвиток у майбутньому.

Практика останніх років свідчить про те, що в умовах нових соціально-економічних відносин, що все більше стверджують себе на Україні, педагогічна наука не може не порушувати питання забезпечення особистої та міжособистісної ефективності фахівців, їхньої професійної мобільності. Отже, одним із найважливіших завдань постає необхідність реформувати навчальний процес у ВНЗ та систему післядипломної освіти так, щоб збагатити їх рекомендованими педагогічною наукою інноваціями та педагогічними технологіями, забезпечити високу всебічну підготовку та ефективність підготовки фахівців.

Ми є свідками і учасниками того, що в системі освіти нашої держави сьогодні продовжується процес переходу до нових парадигмальних засад, насамперед, до фундаментальності та гуманістичного світобачення. Провідним напрямом освітньої політики стає особистісно-розвивальний напрям. На порядку денному стоїть питання про докорінне удосконалення процесу підготовки фахівців у контексті всіх позитивних надбань вітчизняної системи вищої освіти та Болонського процесу. За таких умов ще більш актуальною стає проблема забезпечення високого рівня професіоналізму тих, хто організовує та бере участь у навчально-виховному процесі.

Причини, які обумовлюють необхідність формування професійно мобільного викладача  ВНЗ можуть бути зовнішніми та внутрішніми.

Перші викликані об’єктивною необхідністю зміни педагогічної спеціальності, спеціалізації статусу особистості внаслідок розвитку та реформування освітньої галузі. Другі обумовлені суб’єктивними (індивідуальними) особливостями, пов’язаними з мотивацією успіху, спрямованістю особистості на вдосконалення професійних навичок, саморозвиток (що можна розглядати як внутрішнє самовдосконалення особистості, що базується на відповідних цінностях і потребах), кар’єрне зростання. Внутрішні причини можуть бути пов’язані також із схильністю людини до зміни предметної діяльності, пізнім професійним самовизначенням, різноманітними особистими проблемами, наприклад, можливістю зміни місця проживання, погіршенням стану здоров’я тощо.

Ці та інші обставини роблять актуальною наукову проблему, яка полягає в теоретичному обґрунтуванні та експериментальній апробації системи формування професійної мобільності викладача у післядипломній педагогічній освіті.

Розв’язання даної проблеми започатковано ще у теорії особистісного розвитку людини в процесі діяльності (Б. Ананьев, Л. Буєва, Л. Виготський,

 О.Киричук, Є.Климов, Г.Костюк, Л.Леонтьєв, Б.Ломов, А.Маркова, С.Рубінштейн). Проблеми розвитку професійно-педагогічної освіти та педагогів зокрема розглядають А. Алексюк, С. Архангельський, Г. Балл, В. Беспалько,

В. Бондар, С. Гончаренко, Л. Гузій, В. Сухомлинський, О. Савченко та ін..

Загальні основи та окремі аспекти феномену професійної мобільності розроблено у працях В. Безрукової, В. Береш, В. Воронкової, С. Гончаренко,

 О. Савченко та ін..

Так, на думку О. Савченко, високий динамізм виробництва, використання нових видів енергій і матеріалів, автоматизація і комп’ютеризація потребують від людей універсальної освіти, яка готує до професійної мобільності, вміння швидко переучуватися, бути фізично і психічно витривалими.

За визначенням С.Гончаренка, зміст професійної освіти включає поглиблене ознайомлення з науковими основами і технологією обраного виду праці; прищеплення спеціальних практичних навичок та вмінь; формування психічних і моральних якостей особистості, важливих для роботи в певній сфері людської діяльності.

Н.Ничкало однією з основних цілей професійно-технічної освіти вважає задоволення поточних і перспективних потреб у кваліфікованих конкурентоспроможних  робітниках, що мають широкий політехнічний світогляд, професійну мобільність, загальну культуру.

М. Д’яченко та Л. Кандибович під професійною мобільністю розуміють готовність та здатність фахівця до оперативного відбору та реалізації оптимальних способів виконання різноманітних завдань у межах своєї професії, успішного переключення на іншу діяльність або зміни видів діяльності. Професійна мобільність, на їхню думку, передбачає також володіння системою узагальнених професійних прийомів і вміння ефективно їх використовувати для виконання будь-яких завдань у суміжних галузях.

Аналіз психолого-педагогічної літератури засвідчив, що практично всі перелічені вчені наголошують на необхідності підготовки професійно- мобільного фахівця, конкурентоспроможного на ринку праці. Робляться також спроби розробити наукові підходи досягнення цієї мети.

Разом з тим, слід зазначити, що проблема формування професійної мобільності викладача вищої школи ще не стала предметом окремого фундаментального наукового дослідження.

Сучасному викладачу необхідний якісно новий рівень професійного розвитку, який пов'язаний в першу чергу з іншим поглядом, іншим способом мислення, поведінки та діяльності, відношенням до себе і до студентів як до вільних і відповідальних людей. Викладач повинен бути відкритим для нового досвіду, нового знання, одержувати задоволення від своєї праці.

Професійна мобільність викладача ВНЗ – це його готовність та здатність до:

-                     швидкої зміни завдань і видів професійно-педагогічної діяльності, інтеграції змісту суміжних навчальних дисциплін, його відповідної дидактичної обробки та майстерного викладу студентам;

-                     продуктивного опанування суміжними навчальними курсами і спеціалізаціями  в рамках спеціальності, галузі науки;

-                     опанування новими спеціальностями та змінами у своїй та суміжних галузях науки;

-                     творчі зміни стилю та змісту своєї діяльності;

-                     планування та здійснення саморозвитку, попередження професійних деформацій.

Професійна мобільність викладача передбачає системне бачення його професії, володіння високого рівня узагальнення системою знань професійно-педагогічних та суміжних галузей науки й уміннями їх  ефективного застосування.

В структуру професійної мобільності викладача ВНЗ включити три основних компоненти (модулі): професійно-педагогічний та науково-дослідний, які у свою чергу, складаються з умінь та якостей необхідних для професійно-мобільного викладача. Серед цих умінь необхідно і важливо визначити базові, тобто такі, що забезпечують основи професійної мобільності викладача.

По-перше, про уміння формувати свої життєві та професійні цілі.

По-друге, викладач має володіти високим рівнем суб’єктивного контролю над значущими життєвими ситуаціями та зокрема, ситуаціями професійної діяльності та керувати ними.

Отже, щоб добитися професійного успіху викладач має, насамперед, брати повну відповідальність за все те, що відбувається у його житті та професійній діяльності тільки на себе (необхідна і головна умова досягнення стабільного результату).

 По-третє, важливою є здатність повсякденно, самостійно приймати рішення, робити вибір та активно й логічно-послідовно діяти у відповідності до цього, крок за кроком реалізовувати розроблену програму, виконуючи зобов’язання перед суспільством та самим собою.

По-четверте, слід враховувати взаємовплив внутрішнього світу людини та її професії.

В ціннісних орієнтаціях викладача відображається його відношення до педагогічної праці, особистості студента і, нарешті, відношення до самого себе як до педагога.

Професійне зростання викладача спирається на професійні плани й визначається набутим досвідом та особистісним зростанням. Що є основою для саморозвитку та самовдосконалення особистості:

-                     це здійснення теоретичного аналізу проблеми емоційно-ціннісного ставлення до своєї професійно-педагогічної діяльності;

-                     побудувати модель взаємодії психолого-педагогічних чинників інноваційної життєтворчої діяльност;

-                     розробити ефективну технологію інноваційної життєтворчої діяльності.